Антиконституційне «священне земельне шулерство»...

При цьому, фальшиво наголошується на тому, що набуті «священні» права на «межі» не дозволяють владним органам України офіційно (в конституційний спосіб) викорінити по всій території України будь-яку антиукраїнську діяльність. Таким аргументам слугують антиконституційні земельні «закони» (норми) як начебто "законні", прийняті народними депутатами, особливо — попередніх скликань …

Ці ж «особливості» також узагальнили журналістські розслідування і наглядно подали їх в таблиці.

Насправді (нами доведено), — в таких межах відбувається злочинне антиконституційне володіння землею та її природними ресурсами як чужою власністю, яка домінує в кожній омежованій господарській одиниці і поправу належить Українському народу (всім громадянам України) та декларується — основним національним багатством, а — не власністю сумнівних «землекористувачів»…

Фактично, конституційне набуття і реалізація права власності (громадянами, юридичними особами, в тому числі державними і комунальними) на земельні ділянки (межі) як на об’єкти цивільних прав (ч. 2, ст.14 КУ) — на землях всіх категорій, не лише дає права синхронно оформляти в їхніх межах законне користування відповідними природними об’єктами (ресурсами і простором) як чужою власністю — за цільовим функціональним призначенням, відповідно до закону (вимога ч. 2, ст.13 КУ), але й одночасно проявляються однозначні обов’язки (відповідальність) перед Українським народом (всіма громадянами України) — абсолютним власником землі та її природних ресурсів як об’єктів (ч. 1,. ст. 13 КУ) — основного національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави» (ч. 1, ст. 14 КУ).

Саме цю вимогу як головний чинник обов’язку економіко-правової домінанти імперативно декларує ч. 3, ст. 13 Основного Закону України: «Власність (Українського народу, — автор) зобов’язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству». На цій декларованій основі органи державної влади (законодавча, виконавча, судова) і місцевого самоврядування зобов’язані від імені Українського народу здійснювати повноцінний захист прав всіх громадян України разом взятих як повноправного власника основного національного багатства, а також забезпечувати цільове використання й охорону всіх природних об’єктів, — з позиції загальнонаціональних інтересів.

Натомість, на превеликий жаль, антиукраїнська більшість (п’ята колона), особливо у Верховній Раді України, не приймаючи з 28 липня 1996 року — дотепер необхідні конституційно вмотивовані закони, в тому числі «про користування…», застосувала по-шулерські в Земельному (ст. 79) та Цивільному (ст. 373) кодексах України антиконституційні норми «поширення» і «розповсюдження», підмінивши сутність конституційного права «користування» (ч. 2, ст. 13 КУ), що дозволило різним кланам ставитися до «землі та її природних ресурсів» як, начебто, до «власних» об’єктів цивільних прав і буцімто — до звичайного ринкового товару, в такий підступний спосіб:

• ст. 79 ЗКУ: «Земельна ділянка як об'єкт права власності
2. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб.

3. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.».

• ст. 373 ЦКУ: «Земля (земельна ділянка) як об'єкт права власності

3. Право власності на земельну ділянку поширюється на поверхневий (гуртовий) шар у межах цієї ділянки, на водні об'єкти, ліси, багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на простір, що є над і під поверхнею ділянки, висотою та глибиною, які необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

5. Власник земельної ділянки може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб.».

Таким чином, закупоривши цей підступний трюк «якщо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб», до цього часу (починаючи з 28 червня 1996 р.) вищі ешелони державної влади, порушуючи права інших осіб — всіх громадян України (Українського народу), не забезпечили прямі вимоги чинних норм Конституції України, зокрема не розробили і не ухвалили, на вимогу ч. 2, ст. 13 КУ, декларований ключовий Закон України «Про право користування природними об’єктами права власності Українського народу». Саме такий вакуум сприяв і продовжує сприяти бутафорному і безкарному віднесенню природних об’єктів до цивільних прав, що вважається справжнім антиконституційним «земельним шулерством»...

Щоб безболісно виправити такий стан, треба невідкладно ліквідувати ці законодавчі протиріччя і взяти всі природні об’єкти на загальнонаціональний баланс в спеціалізованій національній земельній установі, сформованій на зразок Національного банку України.

Одночасно вимагається здійснити у відповідних загальнонаціональних системах геопростору держави пооб’єктний опис всіх природних ресурсів (в розрізі існуючих користувачів) і їхню класифікацію за цільовою придатністю та вимогами (регламентами) раціонального господарювання (користування ними) з панівної позиції держави. Узгоджено із цим процесом «профільтрувати» всі існуючі бази даних (інформаційні й реєстраційні системи) стосовно земельних відносин і природокористування, на предмет достовірності й відповідності здійснених процедур набуття прав, — чинним нормам Основного закону України (особливо першого розділу) як нормам прямої дії, — не залежно від стану й приналежності будь-чого і будь-кого…

Слід зауважити, що спочатку ідентифікуються — усі нерукотворні природні об’єкти, що мають духовну (чудотворну), цілющу й життєдайну силу, історичну пам’ять і цінність (джерела, печери, скелі, балки, долини, купелі, парки, байраки, цвинтарі, місця перебування святих, преподобних, героїв тощо) та не можуть використовуватися поза божественним й духовним призначенням і мають перебувати в безстроковому (переважно в безоплатному) користуванні громад українського християнства та інших нехристиянських громад (етнічних меншин), які постійно проживають на певній території. Аналогічні роботи проводяться на всіх інших категоріях землі…

Для цього, Президент України Володимир Зеленський як гарант Конституції України, не очікуючи закінчення війни, має взяти під особистий контроль процес прискорення проявлення де-факто конституційного права абсолютної власності Українського народу (всіх громадян України) на землю та її природні ресурси, яка де-юре є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Беручи до уваги сьогоднішній критичний стан і те, що розв’язання даної проблематики стосується землі як основного національного багатства і має загальнонаціональне доленосне значення, а також враховуючи той факт, що запропоновані нами напрацювання є — конституційно вмотивованими, науково обґрунтованими і вже достатньо публічно висвітленими, ми офіційно надіслали їх до секретаріату РНБО, ще навесні 2021 р., а також повторно нагадали гаранту про цю потребу публічно — у відкритому діалозі на шпальтах газети «Урядовий кур’єр» від 02.02.2022 р. № 20 — в статті «У кого земля – в того влада».