Періодичне фахове науково-теоретичне видання «Агроекологічний журнал»
№1 2015 р.
(А також цю проблему піднімав "Урядовий кур'єр" Конституція оминула чорноземи)
УДК 332.2:632.125

ОБҐРУНТУВАННЯ ЗМІН ДО КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ ЩОДО ҐРУНТІВ ЯК ОСНОВНОГО НАЦІОНАЛЬНОГО БАГАТСТВА

Олександер Ковалів
Інститут агроекології і природокористування НААН

Розглянуто проблеми використання і охорони ґрунтів України як головного природного ресурсу, джерела життя людей. Висвітлено основні чинники зниження родючості ґрунтів. Обґрунтовано вимоги щодо застосування норм: «земля», «ґрунт», «ліс», «земельні ділянки».

Доведено, що внаслідок безсистемного природокористування та ігнорування національних інтересів в Україні відбувається істотне зниження рівня не лише родючості ґрунтів, але й погіршення стану навколишнього природного середовища. Запропоновано внести відповідні зміни і доповнення до деяких статей Конституції України, низки законодавчих і нормативних актів, прийняття нових законів України.

Ключові слова: ґрунт, ліс, земля, Конституція України, природокористування, продовольча безпека.

Конституційне визнання в Україні життя і здоров'я людини найвищою соціальною цінністю (ст. 3) вимагає особливого ставлення до конкретних умов її життєдіяльності й до продуктів харчування, одержання яких забезпечують найвагоміші чинники взаємодії енергії Сонця, ґрунту, води й повітря, і сам процес фотосинтезу, що відбувається в поверхневому живому шарі Землі – до кількох метрів, і має лише горизонтальне поширення.

Серед інших фізичних тіл Землі ґрунт займає особливе проміжне місце і є головним життєдайним ресурсом для натуральних рослинних і, зрештою, тваринних продуктів харчування. Ґрунт розміщується між літосферою, атмосферою й гідросферою, формує особливу геосферу – педосферу, або ґрунтовий покрив Землі, а також є компонентом біосфери – середовища поширення життя на Землі. До його складу входять як мінеральні, так і органічні речовини, у т.ч. чисельна група специфічних сполук — ґрунтовий гумус. Невід'ємну частину ґрунту – його живу фазу – становлять живі організми: кореневі системи рослин, ґрунтові тварини різного розміру, чисельне різноманіття мікроорганізмів.

Відомо, що ґрунт (від нім. Grund – земля, основа) – самостійне природно-історичне органо-мінеральне тіло, що виникло у поверхневому шарі літосфери Землі внаслідок тривалого впливу біотичних, абіотичних і антропогенних чинників, має специфічні генетико-морфологічні ознаки і властивості, що створюють для росту і розвитку рослин відповідні умови.

Поряд з рослинами (фітоценоз), тваринними організмами (зооценоз), мікроорганізмами (мікробоценоз), а також ґрунтовими водами та атмосферним повітрям (кліматом) ґрунт є компонентом відкритої екосистеми, особливим біокосним тілом природи, тобто таким, що складається як із живої частини (організми), так і неживої (ґрунтотворні породи, мінерали, іони тощо) і перебуває в стані постійного обміну речовиною й енергією з навколишнім природним середовищем. У докучаєвському генетичному ґрунтознавстві загальноприйнятим є субстанційно-функціонально-атрибутивне визначення, за яким ґрунт – це складна поліфункціональна і полікомпонентна відкрита багатофазна структурна система в поверхневому шарі кори вивітрювання гірських порід, що наділена родючістю і є комплексною функцією гірської породи, організмів, клімату, рельєфу та часу [1].

На нашу думку, саме такі визначення та твердження дають підстави припускати, що родючі ґрунти є найважливішим самостійним природним ресурсом й основним засобом для отримання продуктів харчування і не можуть ототожнюватися з розумінням терміна «земля», що не обов’язково має властивості родючості. Тому безпідставно ототожнювати родючий шар ґрунту з  поняттям «Grund» – «земля, основа», а відтак ґрунт і ліс досі залишаються поза чинною конституційною нормою: «Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України…» (ст. 13).

Ця робоча гіпотеза сформулювала мету дослідження – обґрунтувати пропозиції щодо внесення змін і доповнень до чинної редакції Конституції України в питаннях землі та її природних ресурсів і відповідних законодавчих та нормативних актів, а також прийняття нових законів України, що виходитимуть з вимог Основного Закону України.

Першим і основним доказом неоднозначності норм «земля» і «ґрунт» є те, що внаслідок екзогенних процесів і антропогенного впливу (деградація, ерозія ґрунтів, зменшення гумусу, забруднення, отруєння тощо) чи прямої людської діяльності (забудова, затоплення, зняття і переміщення верхнього родючого шару ґрунту, зміни цільового використання землі тощо) норма «земля» як основа залишається, а «ґрунт» як «біокосне тіло природи», що займає проміжне місце між атмосферним повітрям і надрами і відрізняється своєю родючістю, може зникнути…

Саме тому і, насамперед, через відсутність чіткого конституційного визначення «ґрунту» як основного національного багатства держави, що перебуває під її особливою охороною, всі розмови про найбільш родючі ґрунти у світі не будуть відповідати дійсності.

Крім того, слід додати і розпливчате конституційне «гарантування права власності на «землю», адже державні акти фактично видаються на «земельні ділянки», де вказуються лише їх межі, а не – «земля» як відповідна частина основного національного багатства.

Оперування такими неоднозначними поняттями за змістом і суттю, як «земля» і «земельні ділянки», потребують конкретизації, корегування і врегулювання механізмів щодо їх адресного застосування, починаючи з Основного Закону України.

Важливо сфокусувати увагу на вмотивованому поєднанні самої суті поняття «земля та її природні ресурси», адже всі природні ресурси (надра, ґрунт, ліс тощо) дійсно поєднані із Землею. Наприклад, якщо ліс розглядати відокремлено від землі – основи, він перетворюється в деревину, а надра – у вугілля, газ, метал тощо. Всі відокремлені від землі ресурси природного походження, а також відмежовані земельні ділянки переходять до конкретних власників і перестають бути основним національним багатством, хоч сама «земля» як територіально-просторовий базис і природний ресурс разом з її надрами, ґрунтами, лісами, водними та іншими природними ресурсами залишається ним (основним національним багатством – об'єктом права власності Українського народу, що перебуває під особливою охороною держави).