Сторінка 1 з 3 Особливості розпочатої земельної реформи в Україні...В науково-виробничому журналі «Землевпорядний вісник» № 1 – 2014 р – С. 19–23 надруковано мою наукову статтю під назвою «Науково-обґрунтовані особливості розпочатої земельної реформи в Україні», - як першу частину... Метою цього дослідження є узагальнення низки науково обґрунтованих поглядів автора щодо проблем врегулювання земельних відносин, які неодноразово висвітлювалися ще з початку проведення реформ на національному і регіональному рівнях Друга частина (статті): «Обґрунтування шляхів подальшого розвитку земельної реформи в Україні» знаходиться в редакції… Пропоную надруковану статтю до вашої уваги.
Точка зору
УДК 332.2 : 330.15
НАУКОВО ОБҐРУНТУВАННІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗПОЧАТОЇ ЗЕМЕЛЬНОЇ РЕФОРМИ В УКРАЇНІ
Олександер КОВАЛІВ, кандидат економічних наук, старший науковий співробітник, завідувач відділу інтелектуальної власності та маркетингу інновацій Інституту агроекології і природокористування НААН
______________________________________________________________________________________________ Почесний землевпорядник України, Почесний доктор Інституту агроекології і природокористування НААН, член Громадської ради при Держземагенстві України, заслужений працівник сільського господарства України. e-mail: okovaliv@ukr.net www.kovaliv.kiev.ua ______________________________________________________________________________________________ У статті системно проаналізовано та узагальнено низку науково обґрунтованих напрацювань щодо пошуку шляхів бажаного розвитку реформ і врегулювання земельних відносин в Україні, які неодноразово висвітлювалися на національному і регіональному рівнях.
Ключові слова: землекористування, ринкова економіка, реформування земельних відносин, природні ресурси, оренда, інтереси. Задекларований процес розпочатої земельної реформи (фактично аграрної ) в Україні виявився надто тернистим для його головних учасників і до сьогодні не став прогнозованим [1-2]. Головними причинами невдач слід вважати не лише політичне протистояння, але й відсутність відповідальних(ого) авторів(автора) за проведення історичних реформувань земельних відносин в Україні, які б упродовж усього часу супроводжували їх, втілюючи свої бачення і фахові знання однозначно й відкрито, а також забезпечували б розробку і здійснення бажаного науково обґрунтованого прогнозування і планування. Непослідовність здійснюваних кроків також обґрунтовуються вакуумом своєчасної різносторонньої, достовірної, об’єктивної, зрозумілої й відкритої інформації, в тому числі альтернативної, для широкого кола громадян і зворотного зв’язку з ними щодо проведення важливих державницьких трансформаційних заходів із початку їх здійснення. Відомо, що успіх реформ можливий лише за умови повного розуміння та підтримки їх переважною більшістю населення. Насправді, основною ціллю для багатьох керівників господарств, що реформувалися, була гонитва за створенням власного агробізнесу на селі, здебільшого нечесно і за будь-що. При потуранні окремих відповідальних працівників місцевих органів влади інтереси і проблеми ж селян у більшості випадків залишалися на задньому плані. Як наслідок, загострювалася економічна, соціальна, демографічна та екологічна кризи в сільських місцевостях, особливо - у віддалених від мегаполісів, зростала корумпованість серед керівників та нестабільність серед землевпорядних органів і невизначеність серед самих селян. Аналізу здійснених кроків по врегулюванню земельних відносин приділено багато уваги і присвячено низку робіт відомих вчених і практиків. Серед них яскраво вирізняються Є.С. Бердніков, І.К. Бистряков, В.М. Гейць, Д.С. Добряк, В.Я. Месель-Веселяк, Л.Я. Новаковський, П.Т. Саблук, А.М. Третяк, В.В. Юрчишин і багато інших. Однак пошуки продовжуються. Метою цього дослідження є узагальнення низки науково обґрунтованих поглядів автора щодо проблем врегулювання земельних відносин, які неодноразово висвітлювалися ще з початку проведення реформ на національному і регіональному рівнях. Щоб одержати аналітичну відповідь на поставлені завдання, доцільно провести деякий історичний екскурс перебудовного процесу з акцентом на конкретно проведену роботу в окремо взятій області. Становище, в якому опинився СРСР у середині 80-х років, диктувало необхідність радикальних перетворень. Поворот у внутрішній і зовнішній політиці почався, коли на квітневому (1985 р.) Пленумі ЦК КПРС М.С. Горбачов уперше заявив про потребу докорінних змін в економіці і політиці, соціальному й духовному житті. Тож квітень 1985-го вважається початком перебудови в СРСР і всьому соціалістичному таборі [3]. Згодом було проголошено курс на здійснення двох взаємопов’язаних завдань: проведення радикальної економічної реформи, демократизації суспільного життя і розширення гласності та здобуття суверенітету республіками зі збереженням єдиної союзної держави. Хвиля свободи валом котилася з Європи на Схід. Тож населення Західних регіонів (Прибалтики, Західної України) першими в Союзі перебувало в стані пробудження й усвідомлення невідворотності реформування суспільно-економічного ладу. При цьому земельні питання, які становили основу державотворення та зростання добробуту людей на власній землі, вважалися найактуальнішими. Прийняття «Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про землю» від 28 лютого 1990 року було одним з найважливіших правових актів , що мали регулювати земельні відносини в нових умовах. Істотні зміни внесли також Закони СРСР «Про кооперацію в СРСР» від 6 березня 1990 року та "Про загальні засади місцевого самоврядування і місцевого господарства в СРСР", який було введено в дію 9 квітня 1990 року. У Західних областях України, які перебували в безпосередньому процесі «перебудови», вперше обрали на конкурентній основі народних депутатів до всіх рівнів Рад, які склали альтернативу комуністичній однопартійній системі. В питаннях реформування земельних відносин першими розпочали системні і комплексні трансформації на Прикарпатті. Адже там на той час вже були підготовлені візії на проведення в Україні конкретних кроків земельної реформи, використовуючи чинне законодавство. Водночас нескінчене зволікання в Союзі та в республіці з повноцінною реалізацією «Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про землю» (на території України Указом Президії ВР УРСР «Про деякі питання надання і вилучення земель в Українській РСР» введені в дію з 15 березня 1990 року), створювало штучні перепони комплексному і системному проведенню земельного реформування і забезпеченню виходу з економічної та соціальної кризи. У розвиток «Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про землю» та з метою прискорення проведення на національному рівні бажаних реформ, Верховна Рада Української РСР 18 грудня 1990 року, під час схвалення Земельного кодексу Української РСР , прийняла Постанову “Про земельну реформу”, якою визнала всі землі України об’єктом земельної реформи, починаючи з 15 березня 1991 року, тобто з моменту введення в дію нового Кодексу [4]. Незважаючи на це, друга сесія першого демократичного скликання Івано-Франківської обласної Ради народних депутатів 20 квітня 1990 року, керуючись чинним земельним законодавством, першою в державі прийняла дві професійно обґрунтовані ухвали щодо врегулювання земельних відносин на території області. Вони дали можливість землевпорядним органам і філіалу Інституту «Укрземпроект» та місцевим Радам народних депутатів прискорити проведення землевпорядних робіт, розпочатих в кінці 80-х. Робота пішла повним ходом, тому що супроводжувалася продуманою методикою і методологією та постійним контролем виконання завдань. Було проведено повну інвентаризацію земель, визначено межі всіх місцевих Рад в розрізі всіх населених пунктів. На цій основі створено земельний банк даних, у якому графічно і семантично було відображено всі земельні угіддя тощо. Одночасно здійснено державний контроль за використанням і охороною землі та проведено інвентаризацію всіх землекористувачів, при виявленні порушень використання земель визнавалося незаконним або безгосподарним і ці земельні ділянки передавалися до земель запасу. Розроблені науково обґрунтовані землевпорядні матеріали були попередньо розглянуті науково-технічною групою спеціалістів вищої кваліфікації і схвалені рішеннями районних рад, в яких порушувалося клопотання перед обласною Радою народних депутатів про їх остаточне затвердження відповідно до вимог чинного на той час законодавства. Після схвалення сесією Івано-Франківської облради ухвали "Про земельну реформу в Івано-Франківській області" від 30 жовтня 1990 року і прийняття в Києві та в Москві відповідних земельних звітів, розпочався панічний спротив та метушня. З Києва викликалися численні комісії, які не могли знайти жодної зачіпки про визнання будь-якої незаконності в обґрунтованих діях землевпорядних органів [5]. Таким чином, вперше в Україні було анульовано відмінності в нормах наділення землі для користування колгоспникам, робітникам та службовцям і практично передано їм в особисте користування додатково 142 тисячі гектарів землі. Розміри земельних ділянок, як правило, залежали від наявності землі, а також від кількості членів сім'ї на відповідній території. Місцеві Ради області почали реально розпоряджатися землею, її надрами, полями, пасовищами, лісами, водними та іншими ресурсами в межах своєї території і компетентності. Вважається, що на Івано-Франківщині справді було реально закінчено перший етап земельної реформи, розпочатої землевпорядними органами і цілковито підтриманої місцевими Радами народних депутатів. Для подальшого поглиблення розпочатих трансформацій на професійній основі в області було реформовано землевпорядні органи, ввівши у всіх місцевих Радах базового рівня посади інженерів-землевпорядників і збільшивши чисельність районних служб. За рахунок обласного бюджету було повністю комп’ютеризовано і забезпечено транспортом та відповідними приміщеннями обласний (передано приміщення обкому комсомолу) і районні та міські обласного підпорядкування відділи земельних ресурсів.
|