Актуальне інтерв’ю в газеті "Галичина", 29 травня 1990 року

Кінець монополії на землю?!

 Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік "Про землю" викликали серед населення краю надію на здійснення мрії - мати свою ділянку, вирощувати городину і садовину, бути повноправним господарем землі, яка з мачухи повинна стати матір’ю - годувальницею. У читачів "Галичини" виникає чимало запитань з приводу того, як регулюватимуться земельні відносини, створюватимуться умови для раціонального використання і охорони, відтворення родючості ґрунтів, збереження і поліпшення природного середовища, як утверджуватимуться рівноправні форми господарювання та землекористування.

 На ці запитання дає відповіді у розмові з нашим кореспондентом  начальник відділу землекористування, землеустрою і охорони земель при облвиконкомі О. І. Ковалів.

 - Олександре Івановичу, ми знаємо, що працьовиті люди нашого краю виїжджали за моря-океани тільки тому, що не мали свого клаптика ґрунту, нивки чи сінокосу. І тепер спостерігається масова міграція населення на сезонні роботи. П.Максимчук із Богородчанського району, розповідаючи про своїх односельчан, цікавиться, чи буде повернуто землю селянам аби вони стали на ній повноправними  ґаздами?

 - Даруйте, але коли я чую, що довгожданий закон передбачає повернути землю тільки селянам, мене починає дратувати половинчасте розуміння Основ. Скажіть, а хіба в місті людям повернути землю не треба? В законодавстві передбачено повернути землю в розпорядження народу, який проживає на даній території.

   Звичайно, основне призначення матінки-годувальниці – родити хліб. Але ж і ті, хто живе в місті, хочуть самі себе забезпечувати продуктами харчування із дачних ділянок. Отож, земля буде повернута тим у сільськогосподарському виробництві, хто воліє на ній працювати.

 - "Хто  вирішуватиме: дати мені ділянку під містом чи в селі?" – висловлює свій клопіт слюсар І. Залипко із Івано-Франківська.

 - Будуючи правову державу під гаслом "Вся влада – Радам!", ми передаємо органам управління на місцях всі природні ресурси і землю. Союз не залишив за собою права самостійно розпоряджатися землею того чи іншого народу. Таким чином, в компетенцію Ради входять керівництво угіддями на всій своїй території. Хочеться вірити, що нова Верховна Рада України прийме найбільш розумне законодавство. Воно повинно відповідати прагненням людей, котрі мешкають на території Ради народних депутатів.

 - "Як розуміти "територію сільради"? Що тут належить виконкомові, а що, скажімо, лісокомбінату?" – запитує М. Михайлинин із Дзвеняча.

 - Якщо територія району досі поділяється на території колгоспів, радгоспів, лісокомбінатів, інших землекористувачів, то районна Рада поділена на сільські, селищні, міські території. В межах сільради знаходяться присадибні ділянки, поля колгоспів чи лісокомбінатів, тобто землі всіх землекористувачів незалежно від їх відомчої приналежності. Згідно з Основами законодавства Ради розпоряджаються землею в межах своєї компетенції. Сільрада приймає остаточне рішення про надання і вилучення присадиб громадян, сіножатей, пасовищ для худоби населення. Вона ж подає пропозиції та погодження на розпорядження й іншими землями на території Ради.

 - Як вирішується проблема присадиб, коли їх не вистачає, хоч навколо є колгоспні угіддя? Це з Яблунева і Березова цікавляться  П. Геник, Д. Фіцич та інші.

 - Після того, як на території Ради визначимо землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, землі, які залишаються придатними для сільськогосподарського виробництва будуть запроектовані для використання відповідно до статті 23-ї в такому порядку: громадянам і кооперативам задля ведення особистого підсобного господарства, індивідуального садівництва, городництва і тваринництва.

   Там, де бракує присадиб, за поданням сільської та районної Рад у відповідності із проектом землеустрою обласна Рада буде розширювати розміри присадиб, колективних садів і городів. Граничні розміри садибних ділянок для ведення особистого підсобного господарства передбачається визначити місцевим Радам при наявності сільськогосподарських  угідь на території Ради,  кількості сімей і їх членів та норм споживання продуктів на одного чоловіка. В окремих селах гірської зони, очевидно, доведеться роздати всі землі колгоспів, залишивши хіба що незначний запас для майбутніх сімей.

 - Не зовсім зрозуміла концепція товарного виробництва і сплати податку за користування землею.

 - Землі сільськогосподарського призначення, за винятком присадиб, як відомо, використовуються для товарного виробництва. Характерна деталь: фермери, орендарі, селянські господарства, колгоспи, радгоспи, кооперативні та інші об’єднання сплачуватимуть земельний податок у залежності від єдиного критерію – кадастрового показника. Це якраз і сприятиме розвитку фермерських та селянських господарств на зразок тих, що існують в розвинутих країнах.

 - Олександре Івановичу, мабуть, слід більш детально пояснити, що таке "кадастр". На цьому наполягають С. Коренюк, В. Слижук із Косовського району.

 - Дехто із аграрників під кадастром земель розуміє природну родючість ґрунтів. Звичайно, все це має значення при одержанні врожаю. Але якість і вартість землі часом залежать від багатьох факторів: місця розташування, екологічного і природного становища, попиту, інших умов. Якщо, наприклад, ділянка розташована на добрих ґрунтах, але поблизу шкідливих виробництв, де поверхня засмічується, а в продукти потрапляють нітрати чи щось інше, вартість вирощеної продукції буде дешевою, земля ж падає в ціні. І навпаки: якщо площа гіршої структурної якості, але ближче до міста і ринку збуту, до того ж в екологічно витриманій місцевості, вартість такої ділянки дорожчає. Втім, щоб підкреслити контрастність порівняння, я часто наводжу такий приклад: квадратний метр піску дорожчий квадратного метра чорнозему, якщо цей пісок на Чорноморському узбережжі.

 - Очевидно, сказаним вище не вичерпується характеристика кадастру?