ТИ... - МОЄ ЖИТТЯ...

Кожен з нас - творіння - Божественне - Природне...          І, коли життя - в сродній парці... а праця - в житті...                   ТИ зобов'язаний пізнавати і любити самаого себе - як Наркіс (Нарциз).

Фiлософськi роздуми Григорiя Сковороди про людське щастя.

(витяг із сторінок інтернету "сродна праця")

Чи є така пташка, яка б змогла прожити без крил, без польоту, без неба? Чи є на свiтi хоч одна людина, яка з малих лiт не прагнула б вiдшукати в цьому життi своє земне щастя? Та кожен уявляє його по-своєму. Для одного це синиця в жменi, для iншого - журавель у небi. А скiльки гiрких розчарувань буває на схилi лiт, коли розвiюються старi iлюзiї i приходить прозрiння! I тодi людина, яка досягла всiх земних благ, почуває себе глибоко нещасною. Якби можна було почати життя заново, вона прожила б його зовсiм iнакше. А вже пiзно. Бо пiдступила та грань, за якою на неї чекають тлiн i вiчний морок. А могло б початися безсмертя... Та душа не прокинулася вчасно, не пiднялась над суєтою буття, не полетiла до свiтла, не пiзнала справжнього щастя. То ж у яких свiтах його шукати, як розпiзнати? Над цим вiчним питанням замислювались найбiльшi мудрецi свiту. Серед них i наш український фiлософ та поет Григорiй Савич Сковорода.