Проте, при наявності третьої (колективної) власності на землю, держава позбувається своєї власності і другий етап – паювання землі не можна називати роздержавленням, хіба що розколективізацією.
Так зване «роздержавлення» шляхом паювання земель, переданих у колективну власність на цілих територіях (в більшості випадків це декілька населених пунктів), начебто, нагадує, особливо для рядових колгоспників і пенсіонерів, лозунги «добровільного та рівноправного розвитку всіх форм власності на землю», «реальної власності на продукт своєї праці», «добровільного та вільного виходу із своєю землею на волю», або одержання із «нового» колгоспу вигоди набагато більшої, ніж було до цього часу.
Однак, з’ясуємо деякі особливості, що виникають при цьому.
Всього земель товарного сільськогосподарського призначення станом на 01.01.1996 року налічується 35 184 тис. га, в тому числі: ріллі – 29 185 тис. га. З них у використанні колгоспів, радгоспів, науково-дослідних та інших державних, кооперативних сільськогосподарських підприємств – 97, 7% (34 362 тис. га с/г угідь, в тому числі: 28437 тис. га ріллі), а в селянських (фермерських) господарствах тільки – 2,3 % (822 тис. га, в тому числі: ріллі – 654 тис. га).
То ж як, маючи не цілих 3% землі можна скласти конкуренцію для – 97%, і чому 3 % (нехай 7-10%) повинні нагодувати цілу державу?..
Якщо взяти ідеальні умови, коли буде відведено для фермерства 7-10% землі, створено резервний фонд до 15, який залишатиметься в постійному користуванні колективних господарств, і ще до 5% землі залишиться під науково-дослідними та іншими господарствами (землі, які не підлягають паюванню і роздержавленню), то в колективну власність безперешкодно перейде (на жаль – це відбувається – передано в колективну власність понад 20 млн. га землі) не менше 70 % усіх товарних сільськогосподарських угідь.
Якщо сталінська колективізація за централізованими органами управління різного рівня та різної масті закріпила землю на «вічне користування», пізніше в постійне користування, то тепер цей "колектив" стає землевласником понад 24-х млн. га с/г угідь, в тому числі майже 20 млн. га ріллі.
У такому колективі (колгоспі) пайовиків, включаючи усіх працівників сільськогосподарських підприємств і установ, дійсні товаровиробники (землероби і тваринники), які мають пряме відношення до землі, складають в середньому 18-25% - “один с сошкой – семеро с ложкой”.
Якщо б усі працівники ферм і полів (ті, хто обробляє землю) вийшли із такого колективного господарства із своєю часткою землі, то три із чотирьох частини, а це близько 18 млн. га с/г угідь, в тому числі: 15 млн. га ріллі залишаються в поза державного умовного землевласника, який не обробляє землю. Такий надуманий монополіст-землевласник (голови колгоспів, бухгалтери, економісти та інша грамотна верхівка, яка орендуватиме таку власність) є і буде державою в державі.
Вони (великі землевласники - орендарі) вестимуть свій нерегульований і невидимий ринок, який включатиме монопольну поза державну здачу в оренду (суборенду) землі приватним товаровиробникам (на зразок «українських корейців») або найманим працівникам за високу плату, присвоюючи ренти тощо. Ось для чого їм потрібна колективна власність на землю, ось чому вони добиваються сплати власній державі тільки символічних податків за колективну власність на землю та запровадження низької орендної плати із колгоспної комори колгоспникам чи так званим акціонерам-власникам паїв у колективній власності.
Розглядаючи і виводячи закони економіки землі, К. Маркс у «Капіталі» за редакцією Ф. Енгельса довів: «Цей закон пояснює дивовижну живучість класу великих землевласників. Ніякий інший клас суспільства не живе так марнотратно, як цей, ніякий інший не пред’являє такої претензії на традиційну «становищу відповідну» розкіш, звідки б не діставалися для цього гроші, ніякий інший клас не залазить з таким легким серцем у борги. І проте він завжди виходить із становища завдяки капіталові, який інші люди вклали в землю і який дає йому ренту поза всяким співвідношенням з прибутками, що їх одержує від землі капіталіст».
Ось чому так легко записують рядовим і не рядовим колгоспникам поряд з майновими паями і пропайновані борги колгоспу – все нові й нові..., прив’язуючи їх на вічно до нового колгоспу, як вічного боржника і раба системи. Такий раб мусить робити те, що скаже «більшість» на зборах і буде вкидати навіть на виборах в урну бюлетень мовчазливо, – як скаже колгоспна «більшість».
Таким чином немислимі ні ринкові відносини та здорова конкуренція ні побудова правової демократичної держави без реального власника на землю.
Земля повинна розглядатись як складний територіально-просторовий, природно-ресурсний, соціально-економічний комплекс, спрямований на розвій життєвого рівня та науково-виробничого потенціалу держави, регіону, місцевості та кожного громадянина України зокрема.
Національна земельна політика і економіка не повинна зводиться тільки до аграрної політики.
З цією метою необхідно:
1.Розмежувати функції державного регулювання земельних відносин і управління єдиним земельним фондом та його природними ресурсами від функцій користувачів (власників, орендарів) землі, їх відомоств.
2.Встановити, що розпоряджаючись землею, одночасно розпоряджаємось природними ресурсами, будівельними тощо. Внести відповідні зміни і поняття землі, як нерухомого маєтку. Впорядковувати відомчі інтереси щодо надуманого земельного, містобудівного, водного, лісового та інших кадастрів.
3.Запровадити державне управління єдиним земельним фондом (маєтком) і дієве регулювання земельних відносин на всіх рівнях державної влади, поклавши в основу земельно-територіальний устрій Рад базового рівня в розрізі населених пунктів. При цьому створювати багатоцільові кадастрові бази даних та моніторингу землі на основі геоінформаційних комп’ютерних систем і негайно запровадити як основу цієї системи – земельно-реєстраційну.
4.Визначити величину земельних рент, які не можуть бути присвоєні внаслідок приватизації прямо, або через колективізацію і запровадити реальний механізм ринкових земельних відносин.
5.Створити Земельний Банк, можливо, як відділ Національного Банку України за українським зразком.
6.Переглянути науково-теоретичне і практичне обґрунтування механізму приватизації землі через колективізацію та інші концептуальні питання комплексного реформування агропромислового комплексу.
7.Розробити і впровадити нову структуру державних, регіональних та місцевих органів управління землею та її природними ресурсами, а також виконавчих, виробничих та науково-дослідних структур і установ. Визначити їх зміст і функції без дублювання виконуваної роботи на всіх рівнях.

Олександер КОВАЛІВ - член Президії УСДП, кандидат економічних наук, голова постійної депутатської комісії земельних відносин та розвитку сільського господарства Івано-Франківської обласної Ради народних депутатів.