9 грудня 2010 року в Національному науковому центрі «Інститут аграрної економіки» НААНУ відбувся круглий стіл щодо запровадження ринку родючих земель в Україні.

Прозвучали окремі досить конструктивні виступи, зокрема фермерів.

Після закінчення заходу Микола Миколайович Федоров передав мені збірник матеріалів Дванадцятих річних зборів Всеукраїнського конгресу вчених економістів-аграрників, який відбувався 25-26 лютого 2010 року. В збірнику надруковано мій виступ у вигляді наукової праці (ст. 173-178). Про свій виступ я інформував раніше.

Оскільки, тема землеустрою повинна передувати темі ринку землі, то акктуально повернутися до викладеного.

25-26 лютого 2010 року в Національному науковому центрі «Інститут аграрної економіки» НААНУ пройшов дванадцятий Всеукраїнський конгрес вчених економістів-аграрників з розгляду проблеми "Організаційно-економічні трансформації в аграрному виробництві", на якому прозвучало ряд відвертих виступів також про трансформації земельної та аграрної реформи і їх наслідки...

 Державний землеустрій - основний інструмент здійснення земельної та аграрної реформи

Другого дня, після змістовного виступу Павла Івановича Гайдуцького, я зробив коротку промову, яка не виходила за рамки заявленої теми: «Державний землеустрій - основний інструмент здійснення земельної та аграрної реформи». Вона органічно розкривала суть порушеної проблеми в рамках конгресу, доповнюючи деякими аргументами виступаючих до мене...

На початку роботи конгресу прозвучало: “...дехто дозволяє собі говорити:  «ТАК ЗВАНА РЕФОРМА», в той час, коли її автори вважають, що цей історичний процес реформувань, який розпочався на початку 90-х був виваженим і продуманим ...”.

Оскільки розмова в рамках конгресу велась конструктивно, об'єктивно і відверто, я подякував Петру Трохимовичу, за те, що демократично дозволив висловлювати різні думки і говорити правду всім, в тому числі й мені... Так може поступити дійсно розумна і відповідальна людина перед своїм народом. Адже, в народі кажуть: “Розумний може простити дурному, а дурний розумному — ніколи...”.

Виступаючи, я заявив аудиторії, щo також казав: «Що так звана земельна реформа не супроводжувалась комплексом робіт із Державного землеустрою, як основного інструменту державного управління, регулювання і реалізації земельної та аграрної реформи, здійснення заходів з формування мінімально неподільних господарських одиниць з одночасним відновленням науково-обґрунтованих природних ландшафтів у нових умовах соціально-економічного розвитку кожної території і держави в цілому...».

Адже, кожна держава, яка проводила земельні та аграрні реформи в національних інтересах накреслювала цілі та шляхи своїх реформувань, бачила їх перспективи. Всі реформування відбувалися і супроводжувалися комплексним державним землеустроєм.

Так, на початку минулого століття метою Столипінської реформи було створення умов вільної праці на власній землі, внаслідок чого формувались тисячі й тисячі сімейних хутірних господарств, визначались і виділялись відповідні земельні масиви, діяла продумана фінансово-господарська система тощо.

Будуючи соціалізм, також проводили широкомасштабний соціалістичний землеустрій та землевпорядкування, в процесі якого ліквідували Столипінські хутори, усуспільнювали землю і формували колективні господарства, згуртовуючи всі поселення і всі помешкання в компактні населені пункти (комуни). Освоювали землі, розорюючи межі, будували зрошувальні та осушувальні системи, впроваджували агролісрмеліоравні та грунтоводоохоронні заходи...

Пізніше, щоб остаточно ліквідувати настрої осібності й самобутності та щоб легше було «управлять» радянськими селами повсюдно укрупнювали колгоспи та об’єднували по декілька сіл в одну сільраду. Внаслідок такого землеустрою виникли - центральні садиба, які розвивалися та неперспективні села, що починали вимирати. Одночасно проводився наступ на власність, яка залишалась у дворах селян, в тому числі через додаткові податки на коней, худобу, птицю, на кожне дерево і кущ. Таким чином досягалась мета побудови комунізму...

Після проголошення незалежності України політики та вчені (особливо ті, що не прагнули до побудови самостійної незалежної України) підкидали різні ідеї та пропонували різноманітні кроки проведення реформ: - від “бонізації земель” на всіх громадян України до паювання - на працюючих в сільськогосподарських підприємствах пропорційно до їх трудового внеску... А головне, в умовах незалежності, - старі (антидержавницькі) сили не допускали комплексності та системності в зміні (реформуванні) суспільно-економічних відносин в просторі й часі одночасно по всій території молодої держави.

Загарбавши також нашу долю в союзному рухомому багатстві: - золотовалютні запаси, закордонне майно, кошти заощаджень тощо “до Москви”, голодним та збентеженим українцям підкинули ідею поділу (...розділяй і владарюй...) потужного промислового і аграрного комплексу під відомим лозунгом: “...робітникам заводи, а селянам землю... ”. Ваучери - в промисловості та паї - в сільському господарстві...  

Пропонована земельна реформа зводилась начебто до вільного вибору і можливості розпочати приватну справу...

Фактично все було “пущено на самоплив...”... В господарствах погіршувалась ситуація через нестабільність грошової одиниці, відсутність обігових коштів. Збільшувались борги шляхом неадекватного бартерного авансування паливо-мастильних матеріалів, добрив, засобів захисту рослин, техніки тощо. Багато земель не засівалось...

Під фермерські господарства виділялись земельні ділянки гіршої якості та - подальше від села... В народі казали: “На тобі небоже, що мені не гоже...”. У такому середовищі під видом землеустрою також проводилась надумана компанія передачі земель в колективну власність та “розпаювання” продуктивних земель, яка привела до не обґрунтованого подрібнення родючих масивів майже на сім мільйонів кусочків та руйнування усталеного землеволодіння і землекористування.

В агонії до руйнації, зовсім не здійснювався продуманий комплексний і системний державний землеустрій та землевпорядкування в цілому по державі та кожної конкретної території зокрема. Не розглядались і не вирішувались необхідні складові реформувань і розвитку, зокрема: аналіз, прогнозування і планування розвитку територій, функціонування та вдосконалення соціальної сфери; технічне і технологічне переозброєння; створення нових робочих місць та шляхи зайнятості працездатного населення; реальні способи і джерела фінансово-кредитного забезпечення; створення умов для заготівлі, переробки та реалізації виробленої продукції за участю вільних господарів на своїй землі тощо.

Поряд з цим, під видом категорії земель сільськогосподарського призначення розпайовано понад 7 млн. гектарів деградованих і непридатних земель для сільськогосподарського виробництва, передбачених для будівництва, добування корисних копалин, розширення населених пунктів, заповідних, охоронних та інших об’єктів.

Не розглядались дієві механізми з вирішення проблем охорони земель та підвищення родючості ґрунтів. Поза увагою залишилися питання оцінки та використання розпайованих земель під багаторічними насадженнями і землями, зайнятими під меліоративними системами, будівлями і спорудами тощо.

Внаслідок “реформ“ та через "дику гонитву" за втіленням агробізнесу над селянами-власниками, фактично появилися супер великі господарські структури розміром в 100-300 тис. га (держава в державі). Тепер автори цього процесу (так званих і продуманих реформ...) констатують і “науково” обґрунтовують такі "сучасні українські господарські моделі" та пропонують: "Вважати за раціональне створення в Україні різних господарських формувань, таких як сільськогосподарські підприємства, фермерські господарства та особисті селянські господарства (господарства населення), які доповнюють одне одного і співставні за розмірами відповідно з американською та колишньою радянською, європейською та японсько-китайською моделями розвитку, що можуть трансформуватися залежно від господарювання й ефективності виробництва".

При цьому замовчуються подальші шляхи та інтереси громадян України в “можливостях” такої тарансформації...

У зв’язку з цими та іншими аргументами, розкриваючи заявлену тему на конгресі, я зосередив увагу тезисно саме на ролі Державного землеустрою, тому що лише держава і саме - держава мала і має відігравати основну і провідну роль в проведенні реформування суспільно-економічних, особливо земельних відносин.