Адже, відповідно до Конституції України - земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони - є об’єктами права власності Українського народу і являються основним національним багатством, що перебувають під особливою охороною держави.

При цьому необхідно зауважити, що володіючи, користуючись, розпоряджаючись землею, одночасно здійснюється природокористування. Ці відносини нерозривно пов’язані між собою та з територією України.

В нашому випадку роль держави в питаннях землеволодіння і землекористування (природокористування), земельно-територіального устрою, ринкових відносин дійсно повинна бути основною, особливою і однозначною.

Ніякі антимонопольні чи “дорадчо-силові” структури не можуть руйнувати конституційні, а значить - державні монопольні інтереси - інтереси громадян України.

Саме тому реформування земельних відносин та природокористування, мали б розглядатися насамперед в національних інтересах, багатогранно і комплексно (в правовому, економічному, екологічному, соціальному та моральному планах) з конкретизацією особливостей і властивостей тієї чи іншої території та цільового використання кожного квадратного і кубічного метра української землі.

Особливого підходу потребують території поза межами міст і містечок , які часто називаємо сільською місцевістю. Особливо цю територію необхідно розглядати комплексно і системно як живе середовище…

Тому епіграфом мого виступу я визначив: «Якщо архітектура – це застигла музика мистецтва, то землеустрій – це живе мистецтво здійснення природокористування в просторі й часі...».

При цьому слід наголосити, що Україна займає досить добре геополітичне місце в світовому просторі. Знаходиться в помірному кліматичному поясі, в області помірно континентального клімату.

Українська земля багата на різноманітні корисні копалини. Тут зосереджено близько 60 відсотків розвіданих загальносвітових запасів марганцю, значні запаси залізних руд, графіту, коксівного, кам’яного та бурого вугілля, бентонітових глин, каоліну, доломітів, кам’яної солі, кварцових пісків, кам’яних будівельних матеріалів, мінеральних вод, нафти, газу, золота, урану та багато інших паливних, рудних і не рудних мінеральних ресурсів.

Важливе місце посідають забудовані території, наявна інфраструктура, комунікації, курортні, оздоровчі, рекреаційні та інші місця.

Унікальним національним багатством є внутрішні води. На території України налічується до 71 тис. річок і струмків, з них 117 мають довжину понад 100 км, а 13 понад 500 км.

Українська земля щедро обдарована природою. Майже 25 тис. видів вищих і нижчих рослин представляють флору України. Тваринний світ охоплює понад 28 тисяч видів тварин.

В основі цього багатства лежить найголовніший наш національний скарб - ґрунти, які дають поживу рослинам, а через них усьому тваринному світу.

Сільськогосподарські угіддя займають майже 42 млн. га, в тому числі 32 млн. га ріллі.

Розораність території України надто велика і складає - 54 відсотки, а у складі сільськогосподарських угідь - 78 відсотків. Ґрунти на 35 відсотків еродовані (в основному рілля), 3 - засолені, 18 - кислі, 6 - заболочені або перезволожені, 33 відсотки дефляційно небезпечні. Радіоактивним забрудненням охоплено майже 8 млн. га сільськогосподарських угідь.

Ці аргументи також є підставою стверджувати, що об’єктом державного землеустрою має складати вся територія України, всі земельні ділянки та їх особливості, включаючи природні ресурси в розрізі не лише адміністративних територій, але й водозборів великих і малих річок, всіх категорій земель, всіх складових біосфери... Мають визначатися найдоцільніші шляхи і методи сталого природокористування з точки зору національних інтересів.

Вважаю, що метою пропонованого Державного землеустрою та землевпорядкування також має бути: - розкриття та вдосконалення методів і форм природокористування конкретної території як складової цілісної системи натурального організму біосфери, а також створення умов відродження добрих й досконалих життєвих форм з виходом на дедалі вищий рівень свідомості, гармонії, сили та краси кожного громадянина України, який одночасно споживає дари природи, - дари Української землі.

Саме тому обов’язковою умовою подальших кроків має буде негайна розробка і реалізація позавідомчих комплексних землевпорядних схем та проектів перспективного і поточного розвитку території в цілому, й зокрема, кожного регіону, водозбору, населеного пункту, кожного існуючого землекористувача (товаровиробника)...

В наших умовах, особливо з появою віртуальної приватної власності на земельні ділянки шляхом паювання земель, процес державного землеустрою і сама роль держави набуває особливого значення і змісту, де також необхідно буде врегулювати відносини власності та виправити допущені помилки не зашкодивши інтересам громадян України...

Адже, від імені держави - України було: насильно передано землі в колективну власність, якої немає ніде у світі (закономірно вона зникла в 1996 році із Конституції України); держава сама придумала кому і скільки подарувати земель; сама насильно вручила сертифікати, визначивши не продуману до кінця ціну паїв; сама насильно спонукала замінити їх на держакти і сама - держава, накладаючи мораторій та “обмивши раки”, пустила все на самоплив...

За таких умов одним із дієвих заходів збереження продуктивних сільськогосподарських земель в національних інтересах та здійснення задумів державного землеустрою незалежної суверенної держави мав би стати механізм, де б перші трансакції (включаючи зміну цільового призначення) із земельними ділянками (паями), переданими безкоштовно в приватну власність, і тими, що належать до державної і комунальної власності проходили б лише через відповідну державну установу, яку я обґрунтовано пропоную з самого початку новітніх процесів.

Найактуальнішими для України також повинні бути орієнтири на виробництво натуральної органічної чисто екологічної продукції рослинництва й тваринництва на приватній господарській основі. Створення умов для вільного і повного забезпечення такою продукцією внутрішнього ринку на конкурентній основі та максимального виходу її на зовнішній ринок.

Вважаю, що реалізація пропонованого в комплексі з іншими заходами також відкриє можливості для відродження в кожного свідомого громадянина України, особливо в молоді й дітей, власної гідності та довіри до власних сил бути справжнім господарем на своїй землі й одержання реальних прибутків від свого основного національного багатства.

Розв’язання цих та інших наявних проблем і пропозицій в національних інтересах, перш за все, потребує термінового прийняття на державному рівні відповідної національної регуляторної політики, яка повинна бути обов’язковою до виконання і плануватись не менше ніж на 25 років з визначенням етапів конкретних кроків з реалізації системи державного землеустрою в часі й просторі, як основного інструменту втілення такої політики в життя.

На завершення я попросив, шановного Віктора Петровича Ситника — першого віце-президента Української національної академії аграрних наук, щоб про земельні та аграрні реформи не говорили окремо економісти, чи окремо землевпорядники, а щоб запросили до конструктивної співпраці також архітекторів, лісників, екологів та інших вчених і практиків, тому що устрій і впорядкування територій як життєвого простору потребують творчого й мистецького комплексного та системного підходу.

Побажав, як завжди, всім присутнім, а також й собі, - здоров'я та наснаги почути один одного...

Підсумовуючи роботу конгресу, академіки Петро Трохимович Саблук  та Віктор Петрович Ситник подякували за ділову розмову, високо оцінили роботу конгресу та висловили впевненість на подальшу конструктивну співпрацю...