Питання землі-питання національної безпеки України

Відповідно до Конституції України - земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони - є об’єктами права власності Українського народу і являються основним національним багатством, що перебувають під особливою охороною держави.

При цьому необхідно зауважити, що володіючи, користуючись, розпоряджаючись землею, одночасно здійснюється природокористування. Ці відносини нерозривно пов’язані між собою та з територією України.

Тому роль держави в питаннях землеволодіння і землекористування (природокористування), земельно-територіального устрою, ринкових відносин, повинна бути основною, особливою і однозначною.

Ніякі антимонопольні чи “дорадчо-силові” структури не можуть руйнувати конституційні, а значить - державні монопольні інтереси - інтереси  громадян України.  

Аналіз (із конституційної точки зору) стану та змісту подальших концептуальних і програмних засад щодо реформування земельних відносин, в тому числі, в сільському господарстві, та пропоновані шляхи функціонування і розвитку економіки, пов’язаної із використанням української землі та її природних ресурсів доводить, що пропоновані заходи не забезпечать їх бажану ефективність.

З іншої сторони, пропозиції щодо прийняття численних законодавчих актів, пов’язаних із земельними відносинами, включаючи окремі законопроекти щодо природокористування, які часто дублюють або суперечать один одному, також не сприятимуть бажаному розвитку державотворення.

Зокрема, різноманітні пропозиції щодо створення Земельного банку в Україні та пропонованих його різновидів (в тому числі іпотечного, інших) підтверджує думку про те, що такі банки також не забезпечать національних інтересів в цілому в державі та, зокрема, кожного громадянина України.

Адже, приватних інтересів повинно бути скільки, - скільки їх може бути, а державний інтерес й інтереси кожної адміністративно-територіальної одиниці мають бути єдиними і повинні випливати тільки з вимог Конституції України – Основного закону Держави.

В основу Національної Концепції і Програми подальших земельних реформувань та раціонального природокористування України необхідно, насамперед, поставити інтереси нації.

Питання земельних відносин мають розглядатися багатогранно і  комплексно в правовому, економічному, екологічному та соціальному планах з конкретизацією особливостей і властивостей тієї чи іншої території та цільового використання кожного квадратного і кубічного метра української землі.

Найактуальнішими для України повинні бути орієнтири на виробництво екологічно чистої продукції рослинництва і тваринництва на приватній основі. Створення умов для вільного і повного забезпечення такою продукцією внутрішнього ринку на конкурентній основі, а також для максимального виходу на зовнішній ринок.  

Для цього необхідно створити вітчизняним ефективним товаровиробникам найкращі умови довгострокового кредитування, забезпечивши вільний доступ інвестицій.

З метою вдосконалення подальшого розвитку земельного законодавства, формування ринку землі і раціонального використання сільськогосподарських угідь, в тому числі, за рахунок об’єктивізації ціни на землю в сільськогосподарському виробництві, доцільно орієнтувати цей процес на створення працюючого товаровиробника, а не начальника над землеробом і тваринником, який би мав прямий інтерес до використання засобів виробництва, в тому числі й землі.

Доцільно зауважити, що майже дві третіх власників земельних сертифікатів (усіх понад 6 млн.) складають пенсіонери, їх втягнено в процес ринкових непрозорих, в тому числі, орендних відносин. В окремих регіонах відбувається масова купівля сертифікатів у власників по занижених цінах - не на користь останніх. В цей же час, незрозуміла мовчазна позиція державних органів, які на мою думку мають першочергове право, від імені держави викупити землі (включаючи поетапну гарантовану сплату власникам земельних сертифікатів їх повної вартості), адже держава передала їх безплатно із державної власності.

При цьому держава повинна здійснювати іпотечне кредитування та перші трансакції на всі землі, передані безплатно із державної власності.

Одночасно впроваджується механізми визначення і функціонування земельних рент (чотири основні ренти), які стимулюватимуть об’єктивізації ціни на землю та її природні ресурси, забезпечуватимуть захист інтересів держави, власників та користувачів, що використовують ці ресурси.

Особливу увагу необхідно приділити I-й ренті, яка диференціюється з іншими рентами (один із основних виразників національних інтересів).

Використання землі та природних ресурсів повинно бути платним для всіх.

Повинен діяти вільний ринок землі при безпосередній участі держави, особливо в перехідний період.