Персональна сторінка Коваліва Олександера Івановича
Головна Істина Спогади Зовсім по-іншому це зроблено на Івано-Франківщині.
Зовсім по-іншому це зроблено на Івано-Франківщині. PDF Друкувати Електронна адреса
Істина - Спогади
Написав Oleksander Kovaliv   
Неділя, 19 липня 2009 10:11
Головна стаття
Зовсім по-іншому це зроблено на Івано-Франківщині.
Page #
Всі сторінки

Після відомого в Москві путчу та проголошення незалежності України, в Тернополі проходила друга “Галицька Асамтлея”, учасником якої я був.
На той час в Тернополі виходила досить незалежна і об'єктивна західноукраїнська газета «Західна Україна». Коресподент газети Михайло Лисевич вишукував неординарні події та людей і неупереджено докопувався до істини та деталей, але досить об'єктивно, я би сказав, й дуже професійно - з позиції порядку, справедливості й честі в омріяній незалежній державі... Ворогам і брехунам пощади від нього не було. Коресподент завітав також до нас на Прикарпаття... Пропоную його публікацію.


«Західна Україна», № 1, 5 вересня 1991 року.

Non fata morgana

І ВСЕ ж не його, тому й принизливо, ця справа – нарізати межі. Не його, бо в нього не вистачає часу на більш важливі справи. Адже він очолює землевпорядну службу при Івано-Франківській обласній Раді народних депутатів. Революційну, слід сказати, службу в масштабах України. Недаремно сюди – хто за досвідом, хто щось вивідати – приїжджали і приїжджають представники багатьох областей України. Більше того, цілий ряд положень ухвали Івано-Франківської облради « Про земельну реформу в Івано-Франківській області » були запозичені і відповідно використані Президентом СРСР. Про це повідомила в одній зі своїх передач радіопрограма «Земля і люди».  

Поряд з названою вище була прийнята ще одна ухвала «Про земельно-територіальний устрій Івано-Франківської області». І хоч над програмою дій, які лягли в основу обох ухвал, працював великий колектив людей, наукові та дослідницькі установи, основним «генератором» ідеї був, і це в нікого не викликає сумніву, О.І. Ковалів. Зрештою, які можуть бути сумніви, якщо представники землевпорядних служб трьох західних областей – Івано-Франківської, Львівської та Тернопільської – котрі недавно зустрічалися в Івано-Франківську, проситимуть наступну Галицьку асамблею рекомендувати Коваліва на одній з найближчих сесій Верховної Ради України на пост голови Державного республіканського комітету земельних ресурсів та земельних реформ, бо цей комітет, хоч і закладений у структуру Кабінету Міністрів, й досі не має ні голови, ні апарату. Тому на Україні земельна реформа сильно пригальмовує. Або, як любить часто повторювати Олександер Іванович, у цьому напрямку «ніц не куєсі і не мелесі». А от на Прикарпатті і кується, і мелеться. Та ще й як.

З чого ж тут почали? Насамперед визначили на місцевості та планово-картографічному матеріалі межі територій Рад народних депутатів базового рівня, провели інвентаризацію існуючих користувачів землі та її природних ресурсів, дослідили повний склад земельних угідь. На основі цього було створено земельний банк даних по області, який повністю комп’ютеризований.

Далі. Депутати сільських Рад разом із землевпорядною службою визначили потребу людей в додаткових земельних ділянках під городи, житлове будівництво, сінокоси, випас худоби тощо. При цьому бралися до уваги кількість бажаючих отримати землю, розмір наявних уже в той час власників земельних ділянок, кількість членів сім’ї… І вже на основі цих даних встановлювали, скільки арів, чи, як кажуть у народі, соток можна нарізати на особу. Покажемо це на прикладі хоча б села Рожнів Косівського району, в якому О.І. Ковалів встановлював межу між сусідами. Тут заплановано виділити для селян додатково 373 гектари землі. На 200 з них вони вже цієї осені зберуть свій перший урожай. Тут вирішено, що на кожного члена сім’ї до вже існуючих присадиб можна нарізати 15 соток поля, але не більше, ніж 75 соток на двір, на ґаздівство.

Голова Рожнівської сільської Ради народних депутатів В.Г. Пилип’юк переконаний, що людям землю варто давати, вони не дадуть їй пропасти. Він зіслався на такий приклад: незважаючи на несприятливу погоду, постійні дощі, селяни зуміли вберегти своє сіно. Чого не скажеш про колгосп. Справді, промовистий факт. Бачили ми й те, що людські городи ліпше оброблені, ніж колгоспні поля, не такі забур’янені.

До речі, гранично допустимий розмір присадиби рішенням Івано-Франківської обласної Ради – два гектари. Більше можна брати хіба що в оренду або довічне володіння під фермерське господарство. У цілому на Прикарпатті у власність людям передано 128 тисяч гектарів землі. Цифра немала, якщо врахувати, що орної землі на Івано-Франківщині в силу її географічного розташування, себто в горах і передгір’ї, дуже мало. Але навіть у тому випадку, коли всі колгоспні угіддя доводилось віддавати людям, аби задовольнити їхні заяви, влада йшла на цей крок. Колгоспи, по суті, самоліквідовувались.

У свій час гуцули, бойки, покутяни, наддністрянці самі забезпечували себе зерном і м’ясом, ще й на продаж мали. Але й тоді вони на своїй землі працювали, а не на нічиїй, якою насправді є колгоспна земля. Сьогодні ж третя частина населення Івано-Франківської області, за словами Олександера Івановича, живе за межею бідності. І тому Ковалів вірить: земельна реформа допоможе людям вжити в нинішніх умовах складних умовах, умовах економічної кризи. Свій город, своє поле, своя худібка не дадуть вмерти з голоду. І саме тому він, коли ми їхали на Косівщину, був сильно схвильований, навіть різко висловився, коли побачив, що колгоспи, зібравши урожай, насамперед розорюють ті поля, що під самим селом, під людськими хатами. Це для того, щоб затягнути час, не дати селянам вчасно землю, ще хоч на рік зберегти оті гектари, аби не розпастися, не розформуватися. Звичайно, тут гарячкувати не потрібно. Якщо колгосп міцний, багатий, дає велику користь державі, людям, які в ньому працюють, то він мав би зберегтися. Але чи потрібні ось такі колгоспи, коли гуцул доглядає кілька гектарів колгоспного сінокосу, скажімо, за третю частину заготовленого сіна, а решту везе за три-п’ять кілометрів на ферму? Це ж очевидний абсурд.

Або ще таке. Окремі колгоспи, не маючи достатньо полів, розвинули в себе економічну інфраструктуру (цехи, майстерні) і вироблену продукцію - поліетиленову плівку, сувеніри, меблі – продають десь, скажімо, в Одеській області, а натомість купують солому та інші корми для своєї худоби. Коментарі, очевидно, зайві.

Тепер ситуація докорінно змінилася. Селянин при бажанні може стати повноправним господарем на землі. Для нього вона вже не fata morgana, як писав у свій час Михайло Коцюбинський, не рожеве марево, не мрія, а реальність.

Цікаво, як подібна робота, тобто земельна реформа у тій її частині, де йдеться про виділення землі під присадиби, проводиться в інших областях України. Олександер Іванович розповів мені, що в переважній більшості з них усе зводиться до того, що колгоспи віддають людям ті поля, які їм незручні у використанні, невигідні для освоєння, включаючи всі невжитки. Звичайно, наші люди дуже працьовиті і терплячі й, коли нема нічого ліпшого, беруть і ці ділянки, навіть не догадуючись, що стають співучасниками злочину проти природи. Бо невжитки, як образно висловлюється Ковалів, це ті острівці, на яких ще жабки квакають і ростуть непосіяні руками квіти та інші зела, які,  можливо, занесені в Червону книгу.

Зовсім по-іншому це зроблено на Івано-Франківщині. Тут усі землі, які мають природоохоронне, оздоровче, рекреаційне, історико-культурне та інше важливе призначення, відведено у спеціальний недоторканий фонд. Це, скажімо, половина лісів області, ґрунтоохоронні чагарники, струмки, джерела, прибережні смуги тощо.



Останнє оновлення на Вівторок, 08 вересня 2009 08:03
 
© 2024 kovaliv.kiev.ua. Всі права захищено.
© 2008 Копіювання тексту без вказання лінку на орігінал - заборенено!